Среда, 2018-10-24, 00:26
Приветствую Вас, Гость
Главная » 2017 » Февраль » 23 » Ландшафтний заказник “Гора Пивиха”
15:30
Ландшафтний заказник “Гора Пивиха”

У селищі  Градизьк є місце, звідки відкривається чудова панорама неозорих просторів рідного краю, далеко видно дзеркальну гладь Кременчуцького моря. Це – гора Пивиха.


Це ландшафтний заказник місцевого значення. Охоронним об’єктом оголошений рішенням Полтавської обласної ради від 27.10.1994 року. Пивиха є проявом льодовикових дислокацій (льодовикового походження), за геологічною будовою належить до солено-купольних структур. Тут у відслоненнях можна побачити породи, старші за віком, зім’яті і насунуті льодовиком на молодші. Це є наочний приклад наслідків Дніпровського зледеніння.
Заказник має площу 285 га. В межах Градизької селищної Ради – 92,5 га. Заказник розташований в Глобинському та Кременчуцькому районах, в кварталах 14,15,16 Градизького лісництва Кременчуцького держлісгоспу, на березі Кременчуцького водосховища. Найбільша висота гори – 169 метрів.


Раніше при в’їзді на Пивиху зі сторони Градизька стояв знак «Ландшафтний заказник гора Пивиха», але зараз, на жаль, його немає.
Територія Заказника має велике значення, як унікальний в ландшафтному відношенні мальовничий природний комплекс – схил корінного берега Дніпра, що має вигляд величної гори з хвилястою поверхнею. Берег тут дуже стрімкий , місцями являє собою еродований схил, по берегу є декілька глибоких ярів . Загалом тут виявлений складний еродований рельєф . Значні площі на схилах займають протиерозійні насадження із переважанням Робіні, а на плато – сосни. Трав”яні угрупування поміж ними : бродач звичайний, пирій середній, типчак, чебрець двовидовий, келерія гребінчаста, тонконіг вузьколистий. На свіжих еродованих ділянках трапляються смуги житняка гребінчастого.
В науковому відношенні найбільш цікавими є опуклі ділянки на стрімких схилах південної експозиції у верхній частині ” гори” , зайняті угрупуванням ефедри двоколоскової. Ефедра двоколоскова – третинний релікт родини хвойникових ( на одній із ділянок утворює угрупування площею близько 300 м , спів домінує з полином австрійським.). Вона зрідка трапляється на відслоненнях , на степових схилах на півдні Лісостепу в Степу та Криму. Виявлене місцезнаходження є найбільш північним на Україні.Ефедра мала на момент створення заказника на цих ділянках проективне покриття 60-65% при загальному _ 85-90%.На жаль, площа зростання ефедри значно скоротилася. В травостої окремими плямами та кутинами трапляється типчак, чебрець; сполучаються типові степові види( ковила волосиста , келерія гребінчаста, аспарагус багатолистий, астрагал борозенчастий, шавлія поникла та ін. ) із видами, характерними для відслонень ( бурачок пустельний, чебрець двовидовий, тонконіг бульбастий). В пониззі схилу виявлений степовий вид – шавлія буквицелиста.
Фауна придніпровських схилів не вирізняється великим різноманіттям , в той же час досить типова для цієї території. На ділянках з розрідженою деревно-чагарниковою рослинністю домінують сорока, славка сіра, іволга, соловейко звичайний, дрізд чорний, жулан вівсянка звичайна. В стрімких схилах гніздиться бджолоїдка звичайна, одуд , ластівка берегова, горобці хатні та польові. Із інших хребетних на території заказника в незначній кількості мешкають заєць сірий, козуля європейська. Із плазунів на відкритих ділянках в незначній кількості зустрічається ящірка прудка та зелена ( останній вид лише на відносно невеликій ділянці між гирлом Сули та м. Кременчук.).
Територія Заказника – це одне з найцікавіших місць археологічної та палеонтологічної історії Полтавщини (зустрічаються скам¢янілі рештки морських рослин і тварин, на відслоненнях добре представлені третинні та четвертинні відклади в т.ч. голубий морський мергель, включення кристалічного гіпсу).
Територія Заказника використовується в першу чергу:
– у природоохоронних цілях;
– у наукових цілях;
– в освітньо-виховних цілях;
-у відпочинкових та оздоровчих  цілях.
Загалом гора Пивиха – унікальний в ландшафтному відношенні мальовничий природний комплекс із багатою флорою , місце рекреації.
Мета створення і завдання заказника
Збереження цінного в ландшафтному та геологічному відношенні природного комплексу із багатою флорою та типовою фауною, що має особливу природоохоронну, наукову, естетичну та пізнавальну цінність.
Основними завданнями Заказника є:
– збереження і відновлення особливо цінних природних ландшафтів і комплексів, підтримання загального екологічного балансу;
– збереження місця зростання рідкісних рослин ефедри двоколоскової **, шавлії буквицелистої * та ковили волосистої **);
– підтримання загального екологічного балансу в регіоні;
– поширення екологічних знань.
Режим Заказника
На території Заказника забороняється:
– будь-яка господарська та інша діяльність, яка суперечить цілям і завданням, передбачених природоохоронним законодавством України, цим Положенням, а також така, що не погоджена з Державним управлінням екології та природних ресурсів в Полтавській області;
– будь-яке будівництво стаціонарних та тимчасових споруд, не пов¢язане з організацією охорони Заказника;
– меліоративні, пошуково-розвідувальні роботи, що можуть призвести до зміни гідрологічного режиму, і які проводяться без відповідних наукових обгрунтувань, затверджених згідно природоохоронного законодавства;
– підривні роботи, розробка всіх видів корисних копалин та будь-яке порушення грунтового покриву;
– рубки головного користування; інші види рубок проводяться при необхідності за наявності висновків лісопатолога та та погодження Державного управління екології та природних ресурсів в Полтавській області;
– знищення та зміна рослинного покрову, в т.ч. випалювання сухої рослинності, розорювання (крім підготовки грунту для заліснення, обмеження розповсюдження лісових пожеж) ділянок Заказника.
– зберігання на території Заказника всіх видів отрутохімікатів;
– використання хімічних препаратів для боротьби із шкідниками та хворобами лісу та проведення лісогосподарських заходів без погодження з Державним управлінням екології та природних ресурсів в Полтавській області;
– порушення режиму водоохоронних зон та прибережних смуг ;
– самовільне використання земельних ділянок;
– засмічення та забруднення території Заказника;
– збирання рідкісних та занесених до Червоної книги України рослин, їх частин, квітів та плодів;
– заготівля лікарської сировини;
– влаштування місць для стоянки автотранспорту;
– проїзд на території Заказника за межами доріг загального користування;
– сінокосіння (до червня місяця);
– випасання та прогін худоби через територію Заказника до червня місяця;
– знищення або пошкодження інформаційно-охоронних знаків, межових знаків та інформаційних щитів.
На території Заказника дозволяється в установленому порядку:
– господарська, наукова та інша діяльність, яка не суперечить завданням Заказника і проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища;
– сінокосіння та регламентоване випасання худоби на визначених незаліснених ділянках з червня місяця:
– спортивно-любительське полювання в мисливський сезон;
– любительське рибальство в позанерестовий період;
– аеровізуальні, наукові та інші роботи з використанням апаратів, що літають, за дозволами Державного управління екології та природних ресурсів в Полтавській області.
Чим же унікальна Пивиха?
За словами краєзнавця Глобинського району Віталія Григор’єва, у ХVІст. на Пивисі розташовувався Київський Пивогорський монастир, який був твердинею боротьби проти поляків. Це була своєрідна філія Київського Пустинно-Миколаївського монастиря, що знаходився за 250 верст. Місцева фортеця мала форму видовженого чотирикутника, який охоплював площу у 5 десятин. Фортеця була обнесена високим земляним валом і ділилась на 3 частини. Високі кургани на чотирьох її кутах слугували сторожовими пунктами. Тут були зведені дерев’яні та кам’яні будівлі, келії для монахів.
У той час на Пивисі знаходилися такі монастирські підприємства:
1) шість млинів (під монастирем у двох верстах від Городища на Гирмані – «затоці дніпровій»; на р.Кагамлику під Твердохлібівкою; три «лодейні» на Дніпрі – мелють лише в теплі місяці року і дуже залежать від примх дніпрової погоди). Зазначено, що рік від року вихід продукції на млинах суттєво різниться, а в 1766 р. він склав 66 четвертей (13.854 л або 138,54 гл) борошна та пшона.
2) винокурня на чотири котли. Реально працює лише п’ять осінньо-зимових місяців, коли досить хліба. Виробляє («вигонює») по 142 відра (1.746,6 л або бл.17,5 дл) «вина», що вживається на різні монастирські видатки. Сировина лише монастирська, хоча, коли не досить власного хліба, дозволяють приватним особам орендувати виробничі потужності для виготовлення алкоголю зі свого зерна. При винокурні також з відходів виробництва відгодовують свиней (21 – стара, 19 – молодих).
3) спеціальний шинок у Максимівці (влаштований за відсутністю великих вулиць між іншим житлом). У Твердохібівці («Твердохлебах»), Погребах та на хуторі Омельницькому монастирських шинків немає. Монастирським підданим дозволяється по черзі («по єдному кто пожелаєт») продавати в своїх домах монастирське вино (зазначено, що тутешні козаки шинкують вино без обмежень як свого власного виготовлення, так і покупного на ярмарках).
4) випаси для худоби при хуторі Кагамлицькому, Твердохлібівці та Погребах 3050 сажнів у довжину та 1708 сажнів у ширину (6.507,48х3.644,2 м= 2.371,5 га)
5) риболовні угіддя: п’ять річок над Дніпром (Гирман, Карасаве, Солониця, Кисель, Росоха), два ставки на р.Кагамлику (один в Погребах, а другий у Твердохлібівці). Про улов сказано, що в річках більше плотви, а між нею бувають щуки; в ставах – одні карасі.
6) хутори: Лапинський (у шести верстах від Городища) та Кагамлицький (у двох верстах від Твердохлібівки) та Омельницький. З них лише Кагамлицький спеціалізується на утриманні худоби (бугай 1, дійних корів 16, ялових корів 10, телиць «третяк» 6, телиць «назимків» 5; биків: «пятаків» 7, «четвертаків» 4, «третяків» 5, «назимків» 6, телят 16; волів робочих 15, у т.ч. «старих» 9, «молодих» 6; овець «старих» 689, «баранців» минулорічних 247, баранів «старих» 67; кіз «старих» 33, козенят минулорічних 17, цапів «старих» 9; жеребців «старих» 4, кобил «старих» з лошатами 22, кобил старих ялових 6, лошиць: «п’ятак» 3, «четвертак» 2, «третяк» 3, «стрижок» 10, лошаків: «п’ятаків» 8, «четвертаків» 3, «третяків» 7, «стрижаків» 7, лошат 22; об’їжджених («єжалих») коней загалом при монастирі 16 «старих»). Лапинці то скоріше рибальський стан, лише взимку (коли проблеми з кормом?) сюди приганяють овець, навесні їх знову повертають на Кагамлицький хутір.
7) сінокоси: по обох боках р.Кагамлика на 20 скирт (по 150 копиць = 30 возів) – трави тут посередні; при Лапинському хуторі в плавнях дніпрових на 29 скирт – трави також посередні.
8) пасіка поблизу хутора Кагамлицького над р.Кагамликом на 30 пнів бджіл. Мед та віск з неї не продається, вживається на внутрішньомонастирські потреби.
9) у 10 хатах (дві з них пустують) при монастирі живуть усього 40 переважно ремісники (кравець, коваль, ткач) та наймити монастирські. Люди ці є переважно уродженцями Городища 3 з 8 «домовласників», утім є 1 екс-киянин, 1 з «Польської області» м.Жаботина («вийшов» спочатку до Кременчука, а вже потім переселився при монастирі), 2 з Говтви (з них один екс-запорожець), 1 з Іркліїва. Отже, маємо досить цікаву картину ареалу впливу Пивогір’я.
У 1774 р. внаслідок пожежі Київський Пивогорський монастир зазнав руйнувань. Наступного року тут постала нова кам’яна церква. А в 1784 р. Катерина ІІ під час свого візиту до Градизька вирішила позбавити монахів земель. Цариці не сподобалися багатство та розкіш монастиря, що, на думку Катерини, призвели до розпусного життя його мешканців. Через два роки градизький монастир припинив своє існування. Поховання, які і досі залишилися на горі, ймовірно, містять різні предмети розкоші. Адже їх тоді клали у домовини монахів.
Градизьк з його укріпленнями відіграв значну роль в історії України XVII ст.
У 1635 році відбулося повстання нереєстрових козаків, очолених Іваном Судимою, які захопили на Дніпрі фортецю Кодак та знищили польсько-шляхетський гарнізон. До повстанців приєдналося багато селян і козаків з Градизька, Пиви, Лози. Вони чинили опір польським військам, але були переможені переважаючими силами ворога.
Жителі Градизька взяли участь і в селянсько-козацькому повстанні на Україні під проводом Павла Павлюка. Влітку 1637 року повстанці вирушили Дніпром із Запорізької Січі на Київщину повз Градизьк. Коли Павлюк, зупинившись проти Градизька, звернувся до козаків і міщан з універсалом, в якому закликав заарештувати старшину — прихильників шляхетської Польщі і вступити до повстанських загонів, градижчани відгукнулися одними з перших.
Коронний гетьман Станіслав Потоцький, придушивши повстання, розташував свої війська на лівому березі Дніпра, зайняв Градизьк та село Максимівну. Але у 1638 році козаки-повстанці, очолені Яковом Острянином (Остряницею) і Карпом Скиданом, які вирушили із Запоріжжя в напрямку до Градизька, розгромили польсько-шляхетське військо. Жителі Градизька, Пиви і навколишніх сіл знову піднялися на боротьбу з ненависною шляхтою і приєдналися до повстанців. Велика кількість солдатів Потоцького була знищена в районі Градизька. Після того, як Острянин, зазнавши поразки від польських військ під Лубнами і Жовнином, з частиною свого війська відійшов у межі Росії, інша частина повстанців, очолена Дмитром Гунею, що знаходилась поблизу Жовнина, з наближенням свіжих польських сил знялася з своєї укріпленої стоянки і вирушила на південь. Гуня дійшов до гирла Стариці (градизький Старик), що впадала в Дніпро поблизу Градизька, і розташувався в козацькому окопі, де була обладнана кріпость із земляними валами, з брамою та заслонами. Польський гетьман обложив козацький табір. Після довгих кровопролитних боїв з переважаючими силами ворога повстанці змушені були скласти зброю.
Градижчани боролися і в рядах військ Богдана Хмельницького. Після перемоги під Жовтими Водами в 1648 році до Чигирина — центра козацтва — прибуло із Крилова (інші м. Новогеоргіївськ, Кіровоградської області) та лівобережних сіл і міст, в тому числі і з Градизька, більше 2 тисяч добровольців. Йдучи на з’єднання з військами Хмельницького, ополченці з Лівобережжя переправлялись через Дніпро градизькими перевозами.
Коли в роки визвольної війни Хмельницький поділив Україну на полки, як військово-адміністративні одиниці, Градизьк (після Зборівського миру) увійшов до складу Максимівської сотні Чигиринського полку.
За часів панування на Правобережжі гетьмана Петра Дорошенка (1665—1677 рр.) Градизьк і йото околиці були ареною постійної боротьби між військами під командуванням Г. Ромодановського та І. Самойловича і татарськими та турецькими загонами.
Про героїчне минуле нагадувала назва урочища «Піщана редута» в гирлі Старика та з правого боку від нього обнесений ровом простір, що звався «Городок». Про боротьбу з польською шляхтою нагадують кургани на Пивисі та в степу навколо Градизька: «Бабичнха», «Лядовицька» або «Лядська могила» (від слова ляхи), «Гостра могила» , назва частини селища, що попід горою – Запоріжжя та Козацький Хрест встановлений на горі Пивиха у 2008 році.
Будівництво Кременчуцького гідровузла розпочалося у 1954 році, а вже через сім років (1961 р.) закінчилося заповнення Кременчуцького водосховища. Всього вздовж русла Дніпра було створено шість штучних водойм. Зник унікальний природний комплекс дніпровських порогів – скелі, балки, острови.
У Черкаському обласному краєзнавчому музеї є карта найбільшого за площею водосховища на Дніпрі – Кременчуцького. На ній чорними плямами виділені пункти, що потрапили в зону затоплення. Всього – 212 населених пунктів, або 39,6 тис. дворів з населенням 133 тис. осіб.
Старожили Градизька говорили нам, що більш багатющих сіл у природі не було! Там були такі чудові заливні луги. Навесні їх заливало, а тоді, як сходила вода, в заплавах щук і в’юнів просто руками ловили.
Дніпро біля Градизька близько підходив до підніжжя Пивихи і круто повертав, утворюючи таким чином коліно. З півночі під самою горою текла р. Гирман, що брала початок недалеко в придніпровських болотах. Назустріч їй текла невеличка річечка Микілка. Зливаючись у Градизьку, Гирман і Микілка утворювали спільне русло— Ковтьобу і вливалися у дніпровське коліно. Поблизу гирла Ковтьоби у Дніпро впадала р.Бистрик, що текла рядом з Микілкою.
Через Градизьк протікала невеличка річечка Кагамлик, або Кагамличок, яка тут же в селищі впадала в Гирман. За 5 кілометрів на північ від Градизька в улоговину Дніпра спускався струмок Вирвихвіст, який теж впадав у Гирман поблизу селища. Із заходу, тобто з правого боку Гирману, було кілька озер. Простір між Гирманом і Дніпром займали мальовничі градизькі плавні з багатими сінокосами, великою кількістю озер, річок, струмків, багатих на рибу й дичину.
Найбільші з озер — Сметанине, Сулинка, Ропа, Дубове, Плоске. Посередині плавні перерізувала р. Солониця — це р. Сула, яка кількома рукавами впадала в Дніпро поблизу Чигирин-Діброви (вище Градизька), а одним, під назвою Солониці, впадала біля Градизька, поблизу Ковтьоби. За Солоницею по Дніпру були урочища: Осичний у так званому «Стану», Дніпровський, Ревучий, а ще вище з Дніпром зливався Старик — старе русло Дніпра. У весняні великі паводки вся дніпровська улоговина покривалась водою. І над цією територією, над лівобережною рівниною різко піднімалася гора Пивиха, або Пиво, з стрімкими обривами з боку Дніпра, покрита лісами, перерізана глибокими ущелинами і ярами.
Стародавній Градизьк зображував на своїх картинах Кучер Петро Васильович ( 1902 – 2000 р.). Його твори знаходяться в краєзнавчому музеї в Градизькій гімназії ім. О.Білаша, де ми і побували, щоб сфотографувати їх.
Після утворення наприкінці 60- х рр. минулого століття Кременчуцького водосховища Пивиху точать дніпровські хвилі. Внаслідок цього гора руйнується. Щороку вода поглинає до 7-ми метрів гори. Сьогодні вже розмито понад 600 метрів Пивихи. Влада Полтавщини вважає розмивання ґрунтів глобальною проблемою усієї області. Наразі у Градизьку прокладена кам’яна дамба вздовж підніжжя гори Пивихи.
В обривах пагорба краєзнавці знаходять скам’янілі залишки рослин і тварин льодовикового періоду. Зокрема морських їжаків, коралів, молюсків. Трапляються фрагменти кісток великих тварин — мамонтів, шерстистих носорогів, північних оленей.
Кременчуцьке водосховище вимиває з гори кістки, монети. У радянські часи тут знайшли глечик із золотом.
Із підніжжя гори б’ють чотири джерела. За лікувальними властивостями вода не поступається миргородській. Але найбільш обладнане і найзручніше для використання це саме Перше джерело. Рухаючись по березі водосховища, можна побачити ще три джерела. Одне з них тече з попід кручі, інші можна побачити лише коли спускають з водосховища воду (зимою, ранньою весною) – джерела знаходяться під водою.
Гора Пивиха в селищі Градизьк Глобинського району висувалася на конкурс ”Сім природних чудес України” як найвища точка Лівобережжя.
— Коли на Русі Володимир розповсюджував християнство, скидали ідолів та освячували найвищі місця, — розповідає селищний голова Анатолій Компанієць. — Після Києва святили Пивиху. Потім тут збудували Пивогорський монастир та кладовище.
Кожного року останньої неділі червня на горі Пивисі проходить обласне мистецьке свято «Пісенне джерело», яке збирає близько 2-х тис. гостей. Започаткували його градизький поет і композитор Олександр Білаш та Берегиня української пісні – Раїса Кириченко з Корещини, що на Глобинщині.
Ми вважаємо, що Пивиха є природно-історичною «родзинкою» нашого селища. Кожен, хто потрапляє на Пивиху, не залишається байдужим. Вона повідує про свої таємниці, захоплює у свої обійми і несе через яри та урочища, напоює чистою джерельною водою, лікує людську душу і тіло.
Благословенна Градизька земля:
Благословення те іде з Пивихи,
Від самого прадавнього дзвінкого джерела,
Черпаємо натхнення ми і втіху.
Світлана Солона

Гора Пивиха - гора із гір
     Рухаючись дорогою з Кременчука на Київ, уважний водій чи пасажир звертає увагу на велику і красиву гору підїзжаючи до селища Градизьк Глобинського району. Височіє гора на березі Дніпра між Градизьком і Максимівкою, розділяючи собою два райони області. Це і є славнозвісна гора Пивиха, місце літнього відпочинку градижчан, а також приїзжих сюди. 
     Чим же приваблює до себе Пивиха? Що в ній загадкового і прекрасного?
    Пивиха – перлина Придніпров’я, порізана ярами, вкрита зеленим лісом, з обривчастими берегами моря. На перший погляд, нагадує Пивиха південне узбережжя Криму з його крутими, скелястими бергами. Побувавший тут, збагне велич і красу природи, "зарядиться” енергією гори. Нахилишся над джерелом, вмиєшся цілющою водою, вдихнеш свіжого повітря і розумієш, що це і є первоздатність природи, краса, створена Богом.
     Гора Пивиха є заказником місцевого значення, пам’яткою природи з 1969 року, бо є цінним місцем збереження унікального ландшафту Лісостепу. Піднялася гора на 169 м над рівнем моря.
     Крім цього, Пивиха має давнє та цікаве історичне минуле. 
     Поселення думського боярина Романа Михайловича Пива, що знаходилось на горі у давні часи, належало руським боярам Пивам. На схилі гори була викопана печера, а згодом збудована церква, що неодноразово руйнувалась під час набігів кримських татар. Але церкву відбудовували і згодом Миколаївська церква перетворилась у монастир. Чоловічий Пивгородський (Пивогірський) Миколаївський монастир у ХVІІ столітті став значним релігійним і політичним центром, що відігравав неабияку роль у боротьбі з уніатством, подій козацько-селянських повстань під проводом П.Павлюка, національно-визвольної війни Б.Хмельницького. За боротьби між правобережними і лівобережними гетьманами монастир виступав посередником у переговорах між П.Дорошенком і І.Брюховецьким. Монастир був пристанищем для багатьох гайдамаків. Ще у 1489 році король Польщі Казимір ІV пожалував землі і угіддя Пивихи монастиреві. Уже в ХVІ столітті серед монастирських володінь згадуються містечка Городище (Градизьк) і Максимівка. 
    На території Пивгородського монастиря знаходилися Антоніївська та Аннозачатіївська церкви, декілька вітряків і інші монастирські споруди. Згодом, після пожежі у 1774 році, яка знищила майже всі дерев’яні споруди, архітектурний двір доповнив Михайлівський мурований собор та дзвіниця на в’їзді в монастир. У 1786 році монастир було закрито, а маєтності секуляризовано. Михайлівський собор було перетворено у парафіяльну церкву, а згодом – у кладовищенську.  
   Ще до ХІХ століття на горі знаходились залишки валів і насипів стародавнього укріплення Городиської фортеці. Тут знаходили палену цеглу, що була будівельним матеріалом фортеці. Сліди фундаменту кам’яної фортеці були помітні на південній частині насипу. Тут стояла кам’яна башта, що слугувала козакам місцем спостереження за рухом противника по плавнях Дніпра. Взагалі фортеця являла собою продовжений прямокутник, площею в 5 десятин, обнесений високим валом.
    Крім цього, навколо гори, ще на початку ХХ століття були видні стародавні кургани, яких майже не залишилось на сьогодні. Серед них відомими були курган Бабичиха. За історичними розвідками, на її місці колись у давнину стояла кам’яна баба. Багато ходило легенд серед люду про інші кургани: Лядовицька (Лядська), Гайдамачка, Близнюки і т.д.
    На Пивисі проводились археологічні обстеження і розкопки, в ході яких виявлено пізньопалеолітичні місцезнаходження в урочищі Скакалка, два поселення доби бронзи, поселення доби енеоліту. У відслоненнях гори знайдені вироби з кременю раннього палеоліту (150-35 тис. р. тому).
    На сьогодні збереглися на Пивисі останки фундаменту старої церкви на горі, який можна побачити навіть з узбережжя моря. На старому Єврейському кладовищі, саме так називають градижчани це урочище, збереглись надгробні пам’ятники з написами. Щоправда, багато з яких уже забрало море.
    Красива і загадкова Пивиха у різні пори року. Навесні буяє серед молодої зелені і наповнює повітря бузок, якого так багато в Єврейському урочищі. Влітку Пивиха вабить своїм прохолодним сосновим бором, чебрецевим цвітом. Золотим килимом вкривається гора восени. А взимку накриває білим сніговим рядном обривисті береги, яри та балки хуртовина. 
                                                               

Гора Пивиха-жемчужина Приднепровья, Градижск, Украина. Лето 2014 год. 
      Помню своё детство, помню плавни вблизи Днепра,куда мы с отцом ездили сено косить, помню ту чистую и прозрачную воду в озёрах, помню сколько было рыбы в них и какая-хищники: сом, судак, щука, окунь. Ловились, только успевай живца насадить на крючок. А какой Днепр, действительно чуден, по всему берегу раскинулся лес, дубы и липы стояли вековые под которыми ещё гулял Богдан Хмельницкий со своими казаками. В моей памяти остались поездки в Градижск на базар по старой дороге, сейчас это дорога находится на дне Кременчугского моря, всегда после посещения районного центра, в то время существовал Градижский район, мы с отцом на одноконной бричке спускались по крутому узвозу под эту самую Пивиху, которая имеет свое древнее историческое прошлое, овеянное славой и всякими легендами, отец знал очень много из прошлого этой славной, святой и безумно красивой горы. Само название горы связано с существованием здесь поселения принадлежавшего думскому боярину Роману Михайловичу Пиву и его братьям Пивам, вскоре гора и получила созвучное географическое название-Пивиха. На южном склоне горы была вырытая пещера, со временем там построили церковь, которую неоднократно разрушали своими набегами крымские татары.После отражения набегов церковь отстраивали, через некоторое время церковь превратилась в монастырь. В XVI веке в этих местах был основан Городище. Городище-название древнего укрепленного места, где само поселение огражденное изгородью, оградой и размещенное в удобном месте для обороны, здесь на склонах горы Пивиха, начали селиться люди. Рядом с Пивихой была древняя переправа через реку Днепр, переправа существовала ещё с времен Киевской Руси, в этом месте начиналось сильное течение Днепра, которое проходило через многочисленные пороги и гранитные выступы, которые были препятствием для прохождения суден, потому здесь проходила перегрузка товаров с суден на возы. Ниже по течению было селение в котором проживали лоцманы, которые проводили суда через Днепровские пороги, часто этих людей называли (керманичi), возможно за то, что они могли управлять (керувать) судами в этих местах. В этом удобном месте был построен Пивогорский Пустынно-Николаевский монастырь, который был пристанищем гайдамаков, позже ставший значительным религиозным и политическим центром и играл большую роль в борьбе с униатством, очень долгое время выполнял роль опорного пункта в борьбе с польской шляхтой. На территории Пивогорского монастыря находились Антониевская и Аннозачатиевская церкови и несколько ветряных мельниц, деревянные и каменные монашеские кельи. Территория крепости имела четырехугольную форму, которая занимала площадь в пять десятин. По углам крепости находились высокие холмы-курганы, они выполняли роль сторожевых башен, на самом краю южной части крепости находилась казачья дозорная башня. После большого пожара в 1774 году, который уничтожил почти все деревянные постройки, был сооружен Михайловский каменный собор и колокольня на въезде в монастырь. В 1786 году монастырь был закрыт, а Михайловский собор превратили в приходскую церковь, впоследствии в кладбищенскую. В свое время монастырь выступил посредником в переговорах между левобережным гетманом Иваном Брюховецким (1623-18 июня 1668, кошевой атаман Запорожской Сечи, боярин) и правобережным гетманом Петром Дорошенко (1627-1698, гетман Войска Запорожского на Правобережной Украине, 1665-1676 годах, противник атамана Запорожской Сечи Ивана Сирко). Весной 1668 года Дорошенко потребовал чтобы Брюховецкий отдал булаву и присягнул ему, обещая помочь ему сделаться гетманом под покровительством Турции и Крыма. Чувствуя непрочность своего положения, Брюховецкий сдался, он изменил Москве и поднял против нее восстание; прежде всего были изгнаны воеводы. Но и это не спасло его, так как было общее желание иметь гетманом Дорошенко. Дорошенко появился со своим войском на левобережье; оба гетмана встретились 7 июня 1668 года на Сербовом поле близ Диканьки, здесь казаки Брюховецкого схватили сами своего гетмана и отдали Дорошенко. Дорошенко же приказал приковать Брюховецкого к пушке, пока над ним будет идти суд, но при этом будто случайно сделал движение рукой, толпа приняла этот знак как смертный приговор, накинулась на Брюховецкого и забила его. После этого страшно изуродованный труп отвезли в Гадяч и там похоронили со всеми гетманскими почестями.В XVI веке монастырь оброс хутором Городище, городищем тогда называли укреплённое селение, обнесённое земляным валом. Одним из сподвижников монастыря был Прокопий Праведный. В собственности монастыря находились обширные владения-леса, озёра, малые реки и пастбища. При монастыре была огромная библиотека религиозной литературы, действовали мастерские иконописцев и резчиков, духовные семинарии и школы. В 1648-1654 годах крестьянское население Городища, бывшее собственностью Пивогорского монастыря, активно участвовало в Освободительной войне, возглавляемой Богданом Хмельницким, нередко в этих событиях принимали участие местные монахи и священники . В 1675 году под Городищем Дорошенко сдался в плен князю Ромодановскому. В 1739 году в окрестностях Городища казаками полковника Чеснока был разбит пятитысячный татарский отряд. Пивогорский Николаевский монастырь ставший в дальнейшем, одной из святынь, Гетманщины. Городище в 1789 году было переименован в село Градижск, а в 1796 году переименован в местечко. В XIX в., Градижск-заштатный город Полтавской губернии Кременчугского уезда. Согласно описи 1891 года в городе 8911 жителей, молитвенный еврейский дом, училище, земская больница, три завода, 17 мелких и ремесленных заведений 26 ветреных мельниц и четыре ярмарки. На горе Пивиха также было Еврейское кладбище, которое в наше время разрыто и разграблено черными археологами. На горе Пивиха остались следы фундамента каменной крепости, где стояла каменная сторожевая башня, которая служила казакам местом наблюдения за движением противника по плавням Днепра, они начинались чуть правее горы за селом Кагамлык и правее села Максимовка. Ещё в начале XX века вокруг Пивихи были заметны древние могилы и курганы: Бабичиха, Лядовицкая могила, Гайдамачка, близнецы и другие. В 1957 году-селу Градижск присвоен статус посёлок городского типа, сам посёлок разрезан большим лиманом на две неравные части.Должен заметить, что Градижск потерял былую славу, когда советское партийное руководство 30 декабря 1962 расформировало Градижский район и создало административно-территориальную единицу: объединив три района, Градижский, Глобинский, Великокрынковский в один Глобинский, общей площадью 2500 кв. км и населением 58678 человек, административный центр-город Глобино. Гора Пивиха самая высокая точка над уровнем моря в Левобережной Украине её высота 169 метров, гора сформированная ледником несколько миллионов лет назад, на вершине было два купола похожие на братьев близнецов. В настоящее время часть горы более 600 метров уже разрушено Кременчугским водохранилищем, волны во время шторма достигают более трех метров, Пивиху мало спасает насыпная дамба по береговой линии, во время штормов и сильных ветров о горы откалываются глыбы величиной с девятиэтажку, это является подтверждением того, как в нашей стране относятся к историко-культурному наследию. Гора Пивиха-геологическая и историческая достопримечательность является заказником местного значения, памятником природы с 1969 года, а также ценным местом сохранения ландшафта Лесостепи Украины.В хороший погожий солнечный день, и на небе нет мглы, а ты находишься на той самой Пивихе и смотришь в даль, видишь правый берег, трудно представить, что XVI веке в районе Пивихи существовала древняя казачья переправа. На другом берегу Днепра, знаменитый Чигирин. В моей памяти остались живописные украинские хаты, подведённые глиной разных цветов, селения расположились чуть выше под гору, а на горе стояла ветряная мельница. В Кагамлыке на речке, которая впадала в Днепр было построено два очень красивых моста, оба дубовые. Жаль, снесли! Сейчас лишь воспоминания остались, а вся красота созданная природой ушла под воду, на дно Кременчугского водохранилища и никто уже и никогда не увидит ту былую красоту этих чудесных мест. Часть Градижска, Радуцькивка, Степанивка, Кагамлык, Шушваливка, Пронозовка, Мозолеевка и много других сел из этих живописных мест было переселено. Переселялись от воды, дальше в степь.В других государствах намывают материки, а у нас наоборот, погубили природу и экологию. Берега очень плохо защищены от разрушений, водная стихия ежегодно забирает гектарами берег, после заполнения Кременчугского водохранилища водой (заполнение было начато в 1959 году и окончено в 1961 году), гора Пивиха постепенно разрушается, я сделал много снимков разрушений береговой линии в районе Кагамлыка, Пронозовки и горы Пивиха.На моих снимках видно выступы голубого мергеля-редкой сильноизвестковой глины. Мне хотелось бы немного развенчать мифы советского руководства о пользе Днепровского каскада гидроэлектростанций, а ещё какую угрозу они несут близлежащим поселениям. Каждая дамба имеет свой срок годности и не дай Бог прорыва одной из них. Всё может сложится по принципу- домино. В Кременчугское водохранилище впадают реки: Сула, Рось и Тясмин и малые реки. Общая протяженность созданного "моря" около 170 км, средняя ширина 15 км, максимальная 30 км, средняя глубина 6 м, наибольшая глубина около 28-30 м.

  Історія Градизька

     Градизьк (до 1789 - Городище) - смт Глобинського району, центр селищної ради народних депутатів, якій підпорядковані села Ганнівка, Котляревське, Лізки та Середпілля. Розташований на північно-східному узбережжі Кременчуцького водосховища, на схилі г. Пивихи, за 29 км від райцентру та за 15 км від залізничної станції Рублівка. Через Градизьк проходить автомагістраль Київ -Дніпропетровськ. 9140 жителів (1990); 8050 жителів (01.01.2010).      Є одним з найдавніших поселень на території Полтавщини. Існував ще за часів Київської Русі і, вірогідно, був знищений під час навали орд Батия (кінець 30-х — початок 40-х рр. 13 ст.). З середини 14 ст. землі потрапили під владу Великого князівства Литовського. 1489 король Казимир IV пожалував їх Київському Пустинно-Миколаївському монастиреві. Уже в 16 ст. серед монастирських володінь згадується містечко Городище. На початку 16 ст. на теперішній території Градизька був "замок", а приблизно за 3,5 км від нього — залишки "селища Градище". Замок, напевно, був на самій г. Пивисі, де існувало давнє поселення Пива, що належало руським боярам Пивам. У 2-й половині 16 ст. монастир заснував на г. Пивисі свій філіал - Пивгородський Миколаївський монастир. Поселення Городище позначене на карті серед. 17 ст. франц. фортифікатора Г.Л. де Боплана. Жителі Градизька брали участь у селянсько-козацьких повстаннях: під проводом Івана Сулими (1635), Павла Павлюка (1637), Якова Острянина та Карпа Скидана (1638). Про ті події ще до 20 ст. нагадували кургани на Пивисі та на околицях Градизька (Бабичиха, Людська могила, Гостра могила та ін.). Градижчани також брали участь у визвольній війні укр. народу 1648 - 54.     Остаточно Градизьк було приєднано до Росії після Андрусівського перемир"я 1667. До цього року входив до складу Максимівської сотні Чигиринського полку. У 1661 - 63 - сотенне містечко Кременчуцького, 1667 - Миргородського полку. У 60 - 70 рр. 17 ст. Градизьк стає ареною боїв між правобережними і лівобережними гетьманами за панування над Україною. У Градизьку 19.09.1676 П. Дорошенко капітулював перед російсько-українськими військами, присягнув на вірність Росії і віддав І Самойловичу клейноди гетьманства. У 2-й пол. 17 - на поч. 18 ст. у містечко, рятуючись від утисків польських магнатів, переселяється багато селян з Умані, Канева, Волині та інших міст правобережжя. 1739 на Градизьк напало бл. 5 тис. татар, але вони були розбиті військами полковника Часника. У 1741 в Градизьку та на його околицях було 4 шпиталі для убогих, безпритульних та інвалідів. 16 (27).09.1781 у складі Київського намісництва сворено Городиський повіт з центром у м. Городищі. 1782 було затверджено Градизький герб. У Градизьку діяли 2 церкви - Покровська та Троїцька. При кожній із них існувала лікарня і шпиталь. Міщанських будинків і дворів - 512, хат - 696, 4282 жителі. Відбувалося 4 ярмарки на рік. Були розвинуті ремесла, торгівля. Градизьк - один із значних центрів торгівлі на Дніпрі. 1789 місто віднесено до Катеринославського намісництва, дістало офіційну назву Градизьк. Наприкінці 1796 Градизьк віднесено до Малоросійської губернії. Указом від 8(19). 10.1797 його винесено за штат повітових міст й перейменовано в посад, а новим указом від 9(20). 11. тогож року знову перейменовано в заштатне місто. 1802 Градизьк віднесено до складу Кременчуцького повіту новоутвореної Полтавської губернії. 1805 затверджено план забудови міста. Передбачалося звести три майдани та 19 вулиць на існуючих "обивательських кварталах", спорудити муровані будинки ратуші, міської думи, поштової експедиції та ін. 1807 приступили до здійснення плану. У ході робіт були знесені вали та земляні насипи старих укріплень, споруджена Велика ярмаркова площа. У 1810 в місті - 711 дворів, 4500 жителів, цегельний завод, 33 вітряки. За переписом 1859 в Градизьку - 1366 будинків, 7708 жителів, 4 церкви, єврейський молитовний будинок, парафіяльне училище, поштова станції, лісова пристань, відбувалося 4 ярмарки на рік. У зв"язку з пожежами 1832,1848 та 1866 місто поступово занепадає, торгівля йде на спад. 1880 був споруджений тартак, де працювало 10 робітників. З 1852 в Градизьку існує двокласне чоловіче училище, 1871 відкрито жіноче земське двокласне училище. При Покровській церкві (нова дерев"яна, споруджена 1882) та приписаній до неї Миколаївській (колишня монастирська, нова мурована, збудована 1777) були церковнопарафіяльна школа та школа грамоти, при Троїцькій та приприсаній до неї Георгіївській (нова дерев"яна, збудована 1894) — церковнопарафіяльні двокласна чоловіча та однокласна жіноча школи і школа грамоти. При Покровській церкві працювала також невелика бібліотека, а з 1895 - земська бібліотека-читальня (на 1910 було 1732 примірники книг). У 1900 в місті існує три громади (козацька , казенних селян та селян-власників), у яких налічувалося 1007 дворів, 6521 житель. Наприкінці 1905 в Градизьку сталися антиурядрві заворушення. Для його придушення в місто було направлено каральний загін. Працювало 2 лісопильні заводи, маслозавод, 2 вальцьових млини, 2 олійниці з просорушками, цегельний завод (1913). Напередодні Лютневої революції 1917 в Градизьку діяло 5 початкових шкіл (16 учителів та 8 священнослужителів); медичну допомогу надавав один земський лікар. Були аптека, аптекарський магазин, поштово - телеграфна контора, кредитне товариство.      Радянську владу встановлено в січні 1918. Градизьку організацію РСДРП (б) у лютому 1918 очолив П.Ю. Ковалевський, а першим головою волревкому був обраний П.Л. Крупко. Для боротьби з німецько-австрійськими окупантами і гетьманцями було створено партизанський загін на чолі з Я.М. Болдарєвим. 7.03.1923 Градизьк став райцентром Градизького району Кременчуцького округу. 10646 жителів. До Градизької сільради входили села й хутори: Бистрівщина., Велика Гардашівка, Ганнівка, Гирман, Гуменні Левади, Дебелого, Думівка, Лізки, Максимівський, Миколаївка, Подільський, Середпілля Думівське, Середпілля Петрівське, Стадня Могила. 1923 в Градизьку організований перший ТСОЗ "Жатка", на базі якого згодом організувалося ТСОЗ ім. Г.І. Петровського. На протязі 1925 — 29 ств. ТСОЗи "Господар-незаможник", "Згода", "Червоний садівник"та ін.; на їх базі 1929 був організований колгосп "Воля". З 1921 працювала МТС. 1921 члени аматорського гуртка створили Українську мандрівну повітову трупу, що згодом переросла в драматичний колектив. Для боротьби з неписемністю в 1924 створено 9 шкіл та пунктів лікнепу.  Під час німецько-фашистської окупації (13.09.1241 - 27.09.1943) гітлерівці влаштували в Градизьку табір для військовополонених, де загинуло майже 5 тис. радянських воїнів. На території району діяв також партизанський загін.     З 1957 Градизьк - смт. 30.12.1962 розформовано Градизький район, його територію віднесено до Глобинського району. У 80-90-х роках у Градизьку працювали завод господарських товарів "Дніпро", завод будматеріалів, рибзавод, молокозавод, дільниця Глобинського хлібокомбінату, цех Кременчуцької художньої фабрики "Дніпрянка", комбінати побутового обслуговування і комунальних піприємств і т. д. Діяли відділення зв"язку, відділення Ощадбанку, телеграф, АТС, середня та дві 8-річні школи, музична школа та спецшкола-інтернат, 8 медичних установ (у т. ч. районна лікарня на 200 ліжок та тубдиспансер), 2 будинки культури (на 400 та 470 місць) з кіноустановками, 3 бібліотеки, Градизький народний історико-краєзнавчий музей, стадіон на 2000 місць, 3 парки та 7 скверів, дитячий табір відпочинку.     Серед уродженців Градизька - укр.композитор, народний артист СРСР, лауреат Державної премії УРСР ім.Т. Г. Шевченка (1975), Герой України О. І. Білаш - автор опери "Гайдамаки", "Прапороносці", моноопери "Балада війни", опери "Чиста криниця", творів для симфонічного оркестру, ВІА, хорів, музики для драматичних вистав і кінофільмів, понад 200 пісень; народний артист УРСР, лауреат Державної премії СРСР (1952) А.А.Верменич (1897 - 1979), укр. письменник І.І.Білик, доктор історичних наук А.П.Олексашенко, укр. художник І.І.Юхно, генерали Рад. Армії Д.В.Головко та М.І.Левченко. Пам"ятники: В.І.Леніну (1955), на братській могилі 352 рад. воїнів, що загинули 1943 при визволенні Градизька від гітлерівців (1949), на братській могилі рад. воїнів та жертв фашизму (1957), на братських могилах місцевих патріотів та військовополонених (1983). Серед археологічних пам"яток - сліди палеолітич. стоянки в урочищі Скакалка, курганний могильник доби бронзи, поселення доби черняхівської культури поблизу Дніпра.

Просмотров: 963 | Добавил: Чайка | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
avatar